• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Легенди Городнянщини

Легенди Городнянщини

Гарелінка

Майже в центрі Городні є пустир, гірка Гарелінка — залишок річкової тераси. Це улюблене місце для ігор дітей, особливо взимку. Навіть дорослі із задоволенням катаються на лижах та санчатах, тільки-но схил гірки вкриється снігом. Однак із заходом сонця батьки хутенько забирають дітей і поспішають додому завидно. Чому? Бо вночі понад річкою, вздовж схила гори лунає моторошний дитячий крик, розноситься аж на сусідні вулиці, а берегом крокує біла примара... Звичайно, це лише забобонний міф і більшість людей у нього не вірять, але залишатись у сутінках чомусь не наважуються навіть найскептичніші лижники.

Ще дві особливості привертають увагу до цього місця. Майже центр міста, а на цьому пустирі ніхто нічого не будує, хоча колись, достовірно відомо, по краю гори, аж до самого схилу тяглась вулиця. Що трапилось з жителями, де поділись будинки і зрештою звідки така дивна назва місцини, Гарелінка? На всі ці питання дає відповідь лише народна легенда.

Старі люди кажуть, що у давні часи була на горі вулиця, дворів на п'ятнадцять. Жила в одній господі дівчина, краси неписаної, і був у неї, звісно, наречений. Пара була — очей не відвести, а кохали одне-одного як лебеді. Але настав час, і зібрався коханий тієї дівчини на заробітки — грошей заробити на хату та до хати, а дівчина після його від’їзду відчула, що вагітна. В той час народити байструка — ганьба величезна, могли не тільки з поселення вигнати, а й навіть камінням забити. Що робити дівчині? До нареченого далеко, як йому переказати, як дати знак? Ні пошти, ні телеграфу тоді ще не було, та й чи вміла та дівчина писати — теж невідомо. Ось і приховувала вона свою вагітність усі дев’ять місяців, яким дивом їй це вдалось нікому не відомо. Тільки народила вона дитину в чагарнику понад річкою та й втопила немовля, а наступного ранку сама повісилась.

Минув час, повернувся із заробітків наречений, дізнався про все, і, чи то від горя, чи від того, що місцева відьма їхнє кохання зурочила, з відчаю та ненависті підпалив хлопець усю вулицю вночі. Пожежа здійнялася миттєво та так сильно, що заграву по сусідніх селах видно було. Хати дерев’яні, криті соломою, горіли як порох — люди ледь встигли повибігати з того пекла. З тих пір місце це Гарелінкою називають. І нічого на ньому не будують. А ось понад річкою, особливо коли місяць уповні, над пагорбом чути потойбічний крик немовляти, а услід за криком сунеться білою примарою самогубця із зашморгом на шиї та мертвим дитям на руках. І ходити ще так буде довго, поки не спокутує усього тягаря своїх гріхів.

Павло Дубровський

Вкладення
Кiлькiсть переглядiв: 16

Коментарi